Положення про індивідуальну (сімейну) форму навчання

«Булінг у школі. Як діяти батькам?»

    "Якщо ви дізналися, що вашу дитину цькують, або помітили певні ознаки того, що вона страждає від булінгу, поговоріть з дитиною та з'ясуйте у неї якнайбільше фактів і подробиць про заподіяну їй шкоду. Тут важливо відокремити факти від емоцій, хоча емоції в таких випадках, звісно, зашкалюють. Варто відрізнити звичайний конфлікт від систематичного цькування, бо саме регулярне, повторюване знущання і є булінгом. Якщо ви впевнилися, що булінг мав місце, зверніться до адміністрації закладу освіти, прямим обов'язком якої є створення безпечного, вільного від насильства, булінгу та будь-яких форм дискримінації освітнього простору. Це визначено частиною 3 статті 26 Закону України “Про освіту"

«Булінг: 10 міфів та фактів»

      Існує багато міфів довкола проблеми булінгу, і деякі з цих міфів часто призводять до серйозних помилок у ставленні до булінгу, у знеціненні фактів та недовіри до свідчень постраждалого. Таке відношення може підірвати те, що травмована людина відчуває і як оцінює вчинене по відношенню до неї насильство. Булінг є неприпустимим у жодній формі, і - як тільки суспільство про нього дізнається – він має бути негайно припинений.

Міф 1: булінг є нормальною частиною дитинства, і варто просто ігнорувати його. Факт: Булінг не є "нормальним" або прийнятним у будь-якій формі, і ігнорування може не завжди призвести до його припинення. Якщо є така можливість, потерпілий має довіритись дорослій людині, можливо, це хтось із батьків, вчитель, шкільний психолог, які почнуть протидіяти булінгу. Просто терпіти – означає втратити самоповагу і залишити ситуацію безнаказанною.

Міф 2: повідомлення про булінг погіршить ситуацію. Факт: Можна переживати, що повідомлення про булінг може призвести до ескалації конфлікту, або що дитині, яка зазнала насильства, просто не повірять. Важливо довіритись тим людям, які готові і мають досвід протидії булінгу.

Міф 3: варто не боятись і дати здачу тому, хто залякує, це його зупинить. Факт: Фізичне протистояння є слабшою позицією і провокує продовження конфлікту. Соціальна реакція діє краще, коли з’являються активні учасники – дорослі, які готові протидіяти і припинити булінг.

Міф 4: діти виростають і припиняють чинити насильство. Факт: Найчастіше діти, які залякують, можуть вирости і стати дорослими, які знущаються або використовують агресивну поведінку, щоб отримати те, що вони хочуть. Ця модель поведінки у підлітковому віці закріплюється як успішна.

Виняток становлять випадки, коли в ситуацію булінгу втрутились відповідні органи влади, школа чи батьки і поставили під сумнів успішність даної стратегії.

Міф 5: булери такими  народилися, у них така генетика. Факт: Діти, схильні чинити насильство, часто переймають цю поведінку з навколишнього середовища або деколи відтворюють поведінку насильства щодо них самих. Генетика не відіграє провідної ролі у даному процесі.

Міф 6: булери шукають влади, тому що відчувають себе безсилими. Факт: Булери використовують агресію щоб отримати те, що вони хочуть, і часто це працює. Багато дітей на ранньому етапі експериментують з агресивною тактикою, але модифікують поведінку відповідно до впливу середовища, у якому вони виростають.

Міф 7: діти, які стають булерами, самі зазнали зловживання. Факт: Довготермінові дослідження дуже маленьких дітей, які зазнали зловживання в дошкільному віці, показують, що вони стають скоріше жертвами, а не насильниками, які слабо контролюють свої емоції.

Міф 8: булінг є проблемою, яку повинна вирішувати школа. Факт: Це суспільна проблема. Школа - це просто місце, де найчастіше відбувається булінг, тому що саме там збираються діти. Дорослі встановлюють тон, який формує поведінку дітей.

Міф 9: булінг відбувається лише у школах. Факт: Це не так, адже булінг може відбуватися у будь-якому іншому місці. Це може бути поза школою, в коледжі, в університеті чи навіть на роботі.

Міф 10: ознаки булінгу легко помітити. Факт: Не завжди легко виявити ознаки булінгу, оскільки вони можуть не бути фізичними та очевидними. Емоційний, словесний та інтернет-булінг може часто залишати шрами, яких люди не побачать.

1. Починайте "забувати" про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну для неї роботу вдома, визначте коло її обов'язків.

2. Визначте загальні інтереси. Це можуть біти як пізнавальні, так і життєві інтереси.

3. Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті.

4. Не лайте, а тим більше - не ображайте дитину в присутності посторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: "Спасибі, ми обов'язково поговоримо на цю тему".

5. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з наю конфліктні ситуації, що виникли з однолітками та дорослими.

6. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення - запорука гарного навчання.

7. Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.

8. Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого - основа для взаєморозуміння.

9. Частіше хваліть вашу дитину. Хваліть словом, усмішкою, ласкою.

10. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз - фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в мацбутньому.

1. Цікавтеся шкільними справами своєї дитини.

2. Обговорюйте складні ситуації, конфлікти, що виникають у школі, намагайтеся їх спільно розв’язати.

3.Демонструйте свою віру в успіх дитини.

4. Спрямовуйте енергію у правильне річище, бо вона може вилитися в непотрібні справи.

5. Створюйте ситуацію успіху.

6. Указуючи на помилки, намічайте шлях до їх виправлення.

7. Порівнюйте досягнення дитини з її власними роботами, а не з роботами однокласників чи друзів.

8. Частіше спілкуйтеся з дитиною, а не помічайте її лише тоді, коли вона зробить щось погане.

9. Розрізняйте особистість і поведінку. Учинок потребує санкції, а особистість – підтримки.

10. Любіть свою дитину і показуйте їй свою любов.

1. Дайте дитині право вибору майбутньої професії.

2. Обговорюйте разом з нею можливі «за» і «проти» обраної нею професії.

3. Розглядайте вибір майбутньої професії не тільки з позиції матеріальної вигоди, але і з позиції морального задоволення.

4. Враховуйте у виборі майбутньої професії особистісні якості дитини, які необхідні їй в даній спеціальності.

5. Якщо виникають розбіжності у виборі професії, використовуйте можливість порадитися з фахівцями-консультантами.

6. Не тисніть на дитину у виборі професії, інакше це може обернутися стійкими конфліктами.

7. Підтримуйте дитину, якщо у неї є терпіння і бажання, щоб її мрія збулася.

8. Якщо ваша дитина помилилася у виборі, не картайте її за це. Помилку можна виправити.

9. Якщо ваша дитина рано захопилася якоюсь професією, дайте їй можливість підтримувати цей інтерес з допомогою літератури, заняття в гуртках і т. д.

10. Пам’ятайте, що діти переймають традиції ставлення до професії своїх батьків.

1. На навчайте того, в чому Ви самі необізнані.

2.  Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета - виростити її для життя серед людей.

3.  Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина навчиться їх самостійно виправляти.

4.  Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена у своїх силах.

5.  Будьте терплячими. Ваша нетерплячість - ознака слабкості, показ Вашої невпевненості в собі.

6.  Будьте послідовні у своїх вимогах. Пам'ятайте, твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування.

7.  Дозволяйте дитині відпочивати від розпоряджень, наказів, зауважень. Нехай вона вчиться розпоряджатися собою.

8.  Виключіть із своєї практики вислів: «Роби, якщо я наказав». Поясніть, що це треба зробити тому, що де принесе користь. Дитина має звикнути до того,

що діяти треба не за наказом, а тому що це доцільно, потрібно для когось."

9.  Не порівнюйте свою дитину з сусідською. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні.

10. Ніколи не кажіть, що ніколи виховувати свою дитину, це означає, що Вам ніколи її любити.

Шановні батьки! Почуйте серцем голос вашої дитини. Почуйте тонкі струни

дитячої душі, підтримайте, коли їй важко, розділіть з нею радість перемоги і горе невдачі. І тоді колись настане той час, коли дитина віддячить ва за вашу доброту. Для добрих і люблячих батьків немає нічого дорожчого за дитину. Це вічна істина життя.

Пам’ятайте: оволодіваючи складним мистецтвом виховання, свої знання, досвід, батьківські почуття невтомно спрямовуйте на формування юної душі, загартовуйте її дух і тіло, своїм прикладом учіть синів і дочок жити серед людей і для людей. Бережіть своїх дітей!